Сонця промені мене
Ніжно зігрівають,
Щастя світле й чарівне
В серце упускають
І у душу. Сонцем я
Тішусь надзвичайно.
Сонце, ти – любов моя.
Як же жити файно
Із тобою в світі цім!
Серденько радіє.
Тепле сонце радість в нім,
Мов зернини, сіє.
І цій радості нема
Жодних мсж. Як друга,
Радість серце обійма.
А пекуча туга
Вся згоріла, мов сірник,
Попід сонця жаром,
Що у неї ж і проник.
Дивовижним чаром
Сонце сповнює мене
Й ним же зігріває,
Й щастя світле, неземне,
Що кінця не має,
Душу й серце наповня
Повністю, до краю,
А нещастя проганя.
Більш його не маю.
Більш не відчуваю я
Те гірке нещастя,
Що дійшло все до кінця.
А солодке щастя
В серденьку моїм цвіте.
Серденько радіє,
Бо мене презолоте
Сонце ніжно гріє.
Євген Ковальчук, 13. 04. 2022
