Ностальгія вболівальника
Добрий вечір!
В ефірі — «STUDIO FIFA WORLD CUP 2026» .
І перш ніж м'яч торкнеться газону, хочеться згадати не лише футбол.
Хочеться згадати час.
1986-й...
Для когось — просто цифри.
Для когось — молодість.
Тоді чекали не реклами.
Чекали свистка арбітра.
Порожніли двори.
Сусіди збиралися біля одного телевізора.
Хтось приносив табуретку.
Хтось — трилітрові банки пива.
Хтось — свій телевізор, якщо раптом у цього зникне сигнал.
І вся вулиця жила одним матчем.
Пам'ятаються красиві комбінації, удари, емоції, імена гравів, що залишили слід у футбольній історії.
Сьогодні футбол інший.
Він швидший.
Заможніший.
Глобальніший.
Гравці змінюють клуби й країни, чемпіонати переплітаються, а склади команд стають дедалі міжнароднішими.
Для одних це розвиток.
Для інших — втрата тієї особливої впізнаваності, коли з першого погляду знав: ось це — своя команда.
І ще змінився сам спосіб перегляду.
Колись достатньо було ввімкнути телевізор.
Сьогодні хтось дивиться матч із трибуни.
Хтось — через підписку.
Хтось — у спортбарі.
А хтось лише дивиться на рахунки за газ та світло у телефоні й думає:
— Ех... Хотілося б побачити як не файну мавку то хоч футбол наживо...
Та найбільше змінився не футбол.
Найбільше змінилися ми.
Колись сперечалися, хто краще проб'є штрафний.
Тепер сперечаємося, на якій платформі покажуть матч.
І замість матчу бачимо трьох блогерів в стільку пяних, які вирішили підзаробити на рекламі в ролі ясновидців коментаторів, люди хотіли побачити гру, а їм - дулю, ось таку велику дулю,
бо гру можна побачити на громадському телебанні, якого ніхто ніколи не бачив та воно "справедливо" виграло тентдер на довічне збагачення біляфутбольної мафії.
Колись хлопчаки після фінального свистка вибігали у двір і ще дві години догравали фінал.
Тепер вони часто дивляться найкращі моменти окремими уривками, що тривають хвилин десять уявіть собі нас таких мілліони, а напочатку цього дійства рекламна пауза трьоххвилинна, яка виносить нам мізки.
Світ інший.
Футбол інший.
Та є одна річ, яка не змінюється.
Коли м'яч летить у дев'ятку, трибуни завмирають однаково.
Коли команда забиває на останній хвилині, люди однаково обіймають одне одного.
І коли лунає фінальний свисток, у кожного вболівальника в душі живе одна й та сама дитяча надія:
«Наступний чемпіонат буде нашим».
Бо футбол — це не тільки гра.
Це люди.
Це вечори, які хочеться прожити ще раз.
І, можливо, саме тому ми любимо його не лише за голи.
А за те, ким ми були, коли їх бачили.
ID:
1065308
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.07.2026 06:44:38
© дата внесення змiн: 08.07.2026 06:52:44
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
