Я б стала Маргаритою для тебе.
Хай ніч огорне тишею міста.
Я б віддала пів світу і пів неба,
Аби лише не зник з мого життя.
Я б жовті квіти кинула під ноги,
Як знак того, що зустріч – не дарма.
І хай ведуть у темряву дороги –
Я б все одно до тебе йшла сама.
Я б не боялась ні гріха, ні ночі,
Ні пекла, де диявол править бал.
Бо рай без тебе – пекло, мій хороший,
А пекло – рай, аби ти там чекав.
Нехай горять написані сторінки,
І кожне слово гасне у золі.
Я відшукаю те, що не згоріло, –
Твоє живе кохання у мені.
Бо що мені без тебе те безсмертя?
Що рай мені, коли тебе нема?
Я краще оберу кохання смертне,
Ніж вічність, де залишуся сама.
І якби Бог спитав мене під ранок:
– Чому пішла за ним у темноту?
Відповіла б: – У світі без коханих
І рай, мій Боже, схожий на пітьму.
І хай нас не впізнають в цьому світі,
Хай наші імена зітруть роки.
Я буду Маргаритою довіку,
А ти моїм лиш Майстром – назавжди.
