|
Після розставання з Ярославою, життя Арсеньєва пішло на перекіс. Сумні та безрадісні дні тягнулися поволі, як радгоспні воли, навантаженні січкою. Він не міг знайти собі місця. Не писалося. Домашня робота валилася з рук. Та й ще така погода - кожний день дощило. Мряка, туман, сирість сідали тягарем в душу. Пробував «розвеселити» себе – знайшов стару пляшку віскі, «приголубив» й недопиту з силою жбурнув під стіл. «Це не мої ліки!, - пронеслося в голові, та й вийшов на двір. Холодні каплі бились об обличчя й стікали за комір сорочки. Дощ не переставав йти не на хвилину. Лив, як з відра.
« І їй не солодко», - думав про Ярославу, Арсеньєв. «Треба шукати роботу!, - вирішив він.
На другий день, Арсеньєв, вже був у Кулика. Федір Іванович проводив нараду. З кімнати, яка називалася і кабінетом, і складом, і столовою лунали голоси на підвищених тонах. Вони то розгорялись, то затухали. Раптом сталася тиша й двері відчинилися. На порозі стояв Кулик. Кругленький з невеличким животиком, з короткими ручками на яких проглядались пухкенькі маленькі пальчики, які снували туди-сюди, ніяк не знаходили собі місця. Обличчя було теж кругленьке, без єдиної зморшки, а із покатого лоба виглядали теж маленькі хитренькі очі. Статура тіла була пряма, здавалось, шо ніколи не згиналась. На голові вже намічалась лисина.
- О! кого я бачу!, - прямо с порога прокричав, Кулик, - Скільки літ, скільки зим! Де пропадав? Тут роботи стільки появилося, невпроворот! Вибирай, барні стійки, вікна, двері…
- Хочеться, чогось ексклюзивного…, - пошепки сказав, Саша.
- Тоді, барні стійки. Робота тільки почалася. Їдь на «Центроліт» в модельний цех, а я хлопцям зателефоную. – похлопавши Сашу по плечу, випалив Федор Іванович.
Через час, Саша, вже був на заводі. На прохідній стояв знайомий столяр й дожидався його. Арсеньєв не взнав «Центроліт». Ті ж тополі, ті ж доріжки, а будівлі-цеха стояли майже зруйновані, як після всесвітнього потопу. Все, що було дорогоцінним повисмикували краном. Метал, чавунна плитка – все поїхало за кордон. Говорять, що колишній директор Сагура Олексій Миколайович плакав, дивлячись на зруйновані цеха. Орденоносний ливарний завод «Центроліт» був гордістю Радянського Союзу. Цей чоловік вложив в нього все своє серце.
У модельному цеху робота тільки почалася. На великих плитах, де вироблялись моделі, стояв скелет барної стійки.
- Тепер нам треба робити заготівлю – стругати і клеїти дуб з сосною, робити шаблони і вирізати деталі. Роботи хватить всім, - сказав бригадир, Сергій Пшеничний.
- Добре! Що мені робити, - спитав, Олександр.
- Іди стругай заготівлі. Ножі на стругальному заточені, як бритва, - усміхнувся, Сергій.
Й побігли трудові дні… В голові робота, тільки робота! Але він почав писати. Пам’ять о Ярославе, як відгук далекого его, як відлуння шаленого минулого звучало в його віршах:
Слышишь, ты меня слышишь?..
Это не я, а душа так зовет…
Ветер голые ветви колышет,
Нам заунывные песни поет.
Над степью пустой и тревожной
Пролетает, как хищная птица.
Все в жизни терпимо, возможно…
Только, нам надо стремиться
Преодолеть злое, топкое место,
Слов чужих непростые барьеры.
А начнем мы с прямого протеста,
С чистой вспыхнувшей веры…
В родную обитель, в свои силы.
Не беда, что несем мы потери,
А физически слабы и хилы.
Откроем надежде шире двери.
Новый день начнем-ка с нуля,
С хождений по тесной квартире.
Мысль сверлит, в безумстве снуя…
Мы ждем перемен в этом мире.
Олександру, ставало на душі легше. Написання віршів лічило його. А ще, кожен день, «вгризаючись» в дерево, він віддавав свій негатив роботі. «Дерево все стерпить, на то воно й дерево!», - вигукував Саша, в запалі.
- Ти чого це?, - дивувалися робітники.
- Та, нічого. Я так, про себе…, - усміхався, Саша.
Робота кипіла. Заготівлю, яку вони склеїли, ще раз вистругали і по шаблонам вирізали. А потім ще до блиску зачистили, фрезерувальник, Петро, доводив до логічного кінця. Його роботу теж треба було зачищати до блиску. Всі ці деталі покривались високоякісним лаком. Коли все висихало, наступали часи кріплення до каркасу барної стійки. Сам товар повинен виглядати строго за кресленням. Барні стійки по розмірам були різні. Всього їх було чотири – для чотирьох кімнат готелю. Так, як зображення були одинакові, роботи велись на всіх барних стойках. Бригада крутилась, подібно бджолам. «Оце так робота!, - думав, Арсеньєв, - крутяк! Супер! Він кілька разів бригадиру затиснув деталлю пальці, що той крякнув від болю.
- Ти, що спиш?, - проговорив, Сергій.
- Та, ні задумався.., вибач! - винувато відповів Саша.
- Найшов де задумуватись, на роботі, - відрізав той, потираючи пальці об штани.
Прийшов час, коли супер барні стійки красувалися на виду у всіх. Люди підходили й нахвалячи, мацали вироби, гладили їх.
Після обіду приїхав Кулик Федір Іванович і не один, а зі свитою людей, де були заказники, архітектор, що розробляв проект й челядь Федора Івановича. Роздивлялись, клацали язиками, коротше, всім робота сподобалась. Підійшов, Кулик і до Арсеньєва. «Слухай, Олександре, в мене для тебе дещо є. Приїжджай завтра на фірму, поговоримо». – усміхаючись, сказав він. Арсеньєв кивнув головою, пожав йому руку.
Але головне це те, що погляд на відносини з Ярославою за цей місяць став позитивним, що біль відлягла від серця і прийшов душевний спокій.
Пусть встретит день улыбкой красивой
Людей мне близких, тех, кого люблю.
Пусть одарит их Бог судьбой счастливой
В нашем родном и солнечном краю.
Прошедших дней страницы полистаю.
Там, только там слова, улыбки я храню.
Кому не интересен стал, тех отпускаю.
На них не обижаюсь, в мыслях не виню.
Кто люб мне, пусть получает нежность.
Взаимностью наша любовь всегда сильна.
Кто в ласках щедр и проявил прилежность,
Того от поцелуев, да, опьянит, как от вина.
15.08.2026
Далі буде.
ID:
1067344
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 15.08.2026 07:52:17
© дата внесення змiн: 15.08.2026 14:06:53
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
