Поїдьмо, друже, в місто
Поїдьмо, друже, в місто,
В котрому ми бували.
Роки, немов валізи,
Полишим на вокзалі.
Роки хай збережуться,
Нам берегтися пізно.
Нас трохи вкриє смуток,
Бадьорість, сизий іній.
Уже дозріла осінь
До синього наливу.
Дим, хмаровиння, косик*-
В польоті неквапливім.
Ждуть снігу, падолисти
Ось-ось відшурхотіли.
Незмірно і вітисто
В півкулі пожовтілій.
І все бувале - плинне,
Рoзхристане і різне,
Мороз скував із слини,
Мов ластів'ячі гнізда.
Ось листопад на світлі
Величний і прозрілий.
І місто, грішним ділом,
Здається омертвілим, -
Так забагато висі,
Садів, ворон і оних,
Що хто бува не блисне,
Лишається стороннім...
Як пізно я затямив,
Для чого животію,
Для чого серце лляє
Гарячу кров по тілу,
Що іноді даремно
Давав жазі влягтися,
Не можна берегтися,
Не можна берегтися...
Косик — це
зменшувально-пестлива форма назви птаха кос (чорний дрізд, латинською Turdus merula)
Chara Vinna
Давай поедем в город /оригінал/
Давай поедем в город,
Где мы с тобой бывали.
Года, как чемоданы,
Оставим на вокзале.
Года пускай хранятся,
А нам храниться поздно.
Нам будет чуть печально,
Но бодро и морозно.
Уже дозрела осень
До синего налива.
Дым, облако и птица
Летят неторопливо.
Ждут снега, листопады
Недавно отшуршали.
Огромно и просторно
В осеннем полушарье.
И все, что было зыбко,
Растрепанно и розно,
Мороз скрепил слюною,
Как ласточкины гнезда.
И вот ноябрь на свете,
Огромный, просветленный.
И кажется, что город
Стоит ненаселенный,-
Так много сверху неба,
Садов и гнезд вороньих,
Что и не замечаешь
Людей, как посторонних...
О, как я поздно понял,
Зачем я существую,
Зачем гоняет сердце
По жилам кровь живую,
И что, порой, напрасно
Давал страстям улечься,
И что нельзя беречься,
И что нельзя беречься...
Давид Самойлов
ID:
1067387
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.08.2026 00:31:04
© дата внесення змiн: 16.08.2026 00:31:04
автор: Chara Vinna
Вкажіть причину вашої скарги
|
