Я вовком сірим, та степом,
Промчу в тую нічку темну.
З братами під зоряним небом,
На місяць завию напевно.
А саме перед світанком,
Запалю люльку з серпанком,
Напущу густого туману
Й зодягнуся в чорну сутану.
Мов тінь, серед темної ночі.
Блищатимуть лиш вовчі очі.
В ворожому стані шаблями
Вгризатимусь, наче зубами.
Доля вела нас в дороги,
Воля не знала тривоги.
За славу ставали до бою,
І степ нам вторив луною.
Козацька звитяга свята,
Про неї співає земля.
І слава летить над віками,
Вона залишається з нами.
