Це, мабуть я, зробив тебе Такою,
При місячному сяйві кожну ніч,
То грішною в уяві, то святою,
В сорочці білій, що спадає з пліч.
Свята… І грішна…Наче чорна кава,
В яку долили краплю молока,
Хоч, як на мене, більше ти цікава,
Коли по вінця сповнена гріха.
Святих любити, легше аніж грішних,
Та з янголами, й ти, як не живий,
В обіймах цих, божественних і ніжних,
Немає серця і нема вини.
Вини за те, чим є насправді диво,
Оце коханням з пристрастю завжди…
Грішити можна чисто і красиво,
Без сорому емоцій й наготи.
Примхлива і свята…Мов кола з віскі,
Така солодка і гірка на смак,
Я ті ковтки, ще пам’ятаю, грішні,
В них присмак щастя, й досі на вустах.
Це, я створив, Таку для себе пані.
Святу при світлі, й грішну в темноті,
Тому потуги, видно, мої марні,
Забути те, що квітнуло в душі.
Забути те, падіння в грішну прірву,
І злети вверх, і сльози, і любов…
Скажи мені, чи я з корінням вирву,
З душі той сад, що ми садили вдвох?
ID:
1068739
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 10.09.2026 18:42:39
© дата внесення змiн: 10.09.2026 18:42:39
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
гарно
