Іще літа не було,
а вже осінь стала.
Та й поранню туманочком
щедро обійняла.
В росах трави похололи,
мов у сні - долина.
і доріженька змарніла
де жила дівчина.
Квіти ніжні опускають
оченькі сумнії
Де ти літечко яскраве,
наші ясні мрії?
Мов сльоза з коханих вій,
роса опадає
І дівчат , русалочок
вже не чутно в гаї!
І вербиці геть сумні,
опустили руки
Сідай коня, Козаченько!
Сурми чутно звуки!
Сідай, Коня, хоча й він
літо закликає
Увісні, зеленим лугом
Вільненько гуляє
Ой Гуляй, у травах Літа!
Хоча б в сні, стежину ...
Відшукай, до хати тої,
Де живе єдина!
Іще літа не було,
а вже осінь стала.
Та й поранню туманочком
щедро обійняла.
В росах трави похололи,
мов у сні - долина.
і доріженька змарніла
де жила дівчина.
