Скучаю за тобою, моя люба,
усе частіше сумно на душі.
Кусаю зра́ння пересохлі губи,
коли не тішать ночі бариші́…
Уже не гріє серце позолота
насичено-осінніх кольорів.
Єхидно визирає із-за плоту
лукавий смуток зимніх вечорів.
Хоча холодний вітер люто дмуха
і засипає листом серця сад,
нехай чекає біла завірюха,
а краще – повертається назад.
У кухлику парує свіжа кава,
розріджує думо́к суцільний дим.
На обрії ура́нішня заграва
дарує мрії серцем молодим.
11.09.2026
