Блакитне небо. В ньому сонце
Яскраво так палає
І ніжно зігріває
Теплом проміння. Чи не сон це?
Себе самого я питаю.
Не сон це й не уява
Моя, а дійсність, ява.
Собі ж я і відповідаю.
Адже весна. Вже добігає
Й вона в моєму краю
Коханому до краю.
На п’яти літо наступає.
Воно уже не за горами.
Вже скоро, кожен знає
І сумніву не має.
Зустрінемося з ним ми з вами
Так, як торік. Адже щороку
Воно до нас приходить,
Коли весна відходить
Вже, не спиняючи ні кроку,
В край інший. Із весною,
Яка уже минає,
Проходить, відступає,
Прощаємося ми. Рікою
Вона від нас вже відпливає.
Її нам не спинити.
Ніщо ми з цим вчинити
Не зможемо, та кожен знає,
Що через рік весна ця знову
До нас прийде, настане,
Коли вже сніг розтане,
Що з неба в пору впав зимову.
А нині ми усі з весною
Прощаємось. Минає,
Проходить, відступає,
Тече вона від нас рікою.
Євген Ковальчук, 20. 05. 2022
