Подвала Валерій Давидович :: Критика

Наталія УДОВЧЕНКО
       
       Коли наприкінці 1980-х вийшли в світ збірки з композиції для маленьких музикантів «Створюймо музику!» Валерія Подвали, вони мали ефект бомби, що розірвалася. Адже написання музики не було в активі дитячої педагогіки радянських часів. Тоді ж Подвала запропонував організувати конкурс юних композиторів, на що чиновники від культури реагували негативно: які з дітей можуть бути композитори?
       Як важко долати споконвічну інерцію у будь-якому реформаторському питанні! Не один рік знадобився Валерію Подвалі, щоби свої творчі ідеї та педагогічні принципи довести до офіційного визнання. Сьогодні ніхто не дивується, що азам композиції дітей навчають змалку – уроки творчості увійшли до програм дитячих музичних шкіл. А конкурс юних композиторів, уперше проведений в 1993 році, зараз щорічно проходить у Києві, відкриваючи нові таланти. Цей конкурс носить ім’я засновника – Валерія Подвали.
       Він пішов із життя у 2003-му. Але його ініціативи та справи, які він розпочав ще в минулому столітті, проросли у важливі реформи вітчизняної музичної педагогіки. В.Д.Подвала читав лекції з усього комплексу теоретичних дисциплін – сольфеджіо, теорії, гармонії, поліфонії, оркестрування та композиції. Саме у стінах музичного училища імені Гліера, де композитор працював майже 40 років, розкрився блискучий дар Подвали-педагога. В його щоденній кропіткій роботі найважливішим було спонукати учня думати. Валерій Подвала розробив власні методики викладання теорії та композиції. І, як композитор, написав багато творів для дітей. Не одне покоління юних музикантів виконує його хорові мініатюри й п’єси для різних інструментів. Вони давно увійшли до репертуару дитячих музичних шкіл. Серед них – справжні перлинки фортепіанної музики: «Капризуля», «Добрий джин», «Маленька балеринка», «Сонячний зайчик» та інші. У творчому доробку Валерія Подвали є також літературні твори для дітей – казки, загадки, вірші та поеми. Але головним своїм надбанням композитор вважав серію збірок «Створюймо музику!»
       Написати цей унікальний посібник із композиції митцеві допоміг великий досвід роботи з дітьми. От як він сам розповідав про це на курсах підвищення кваліфікації для педагогів дитячих музичних шкіл: «Щоби перевірити власні методичні розробки, я пішов до директора музичної школи і попросив список дітей, які не поступили. Їх не взяли до музичної школи з різних причин: хтось бубонив замість того, щоб співати, хтось не міг повторити ритмічну модель або музичну фразу, хтось узагалі, як мені сказали, був не здатний правильно інтонувати. Я навмання вибрав зі списку сімох дітей і зателефонував їхнім батькам. Домовився, що готуватиму малюків до вступу в музичну школу і цілий рік навчав їх за своєю методикою. А за рік шість із семи моїх учнів поступили до музичної школи одразу в другий клас».
       Щоби краще відчувати музику, треба писати її самому. І потяг дітей до музичної творчості – не менший, аніж в інших галузях мистецтва. Так вважав Валерій Подвала. Але при цьому наголошував: «Навчатися композиції у ранньому дитинстві – зовсім не означає, що учень обов’язково стане композитором. Нас не дивує той факт, що у загальноосвітній школі діти не тільки вивчають літературу, а й пишуть твори. Нікому й на думку не спаде, що після школи всі вони будуть письменниками. Чому ж, коли дитина наспівує якусь мелодію, батьки вирішують, що майбутнє їхніх хлопчика або дівчинки – композиторство!» Уроки композиції спонукають до духовного зростання дитини і мають бути на рівні з іншими предметами у загальноосвітній системі розвитку дітей. Цю думку Валерій Подвала довів своїм педагогічним досвідом, творчістю і власним життям. Більше того, він був упевнений: «Дитина, яка займається музикою, захищена від багатьох соціальних проблем, на які хворіє наше суспільство».
       Валерій Подвала завжди казав, що нічого нового не вигадував, а тільки намагався відродити ідеї старих часів: «Маленького Грибоєдова ніхто не збирався робити музикантом – готували у дипломати. Але з раннього дитинства Грибоєдов вивчав іноземні мови, історію, літературу, ботаніку, вчився танцям і грі на різних музичних інструментах. Він грав на скрипці, фортепіано та флейті. І його вчили не тільки грати, а й створювати музику для цих інструментів". До речі, вальси Грибоєдова і сьогодні виконують піаністи.
       За сорок років педагогічної діяльності Валерій Подвала виховав не одне покоління музикантів. Теоретики його першого випуску закінчили Музичне училище імені Рейнгольда Глієра у 1968 році. Відтоді кожні чотири роки з цього закладу виходили його вихованці – викладачі теорії та історії музики. Учнями Валерія Подвали вважають себе і студенти інших факультетів – піаністи, вокалісти, духовики, котрі з великим інтересом ходили на його лекції, як вільні слухачі. Він не відмовляв нікому. Нерідко доводилося брати стільці в сусідніх класах, щоб усі бажаючі мали змогу розміститися у приміщенні та послухати лекції – блискучі, насичені цікавими історіями й імпровізаціями. І для кожного учня Валерій Подвала був не просто педагогом, а й духовним наставником. Він навчав студентів створювати музику, але водночас допомагав їм творити свою долю.
       Його випускники працюють у різних галузях мистецтва. Це – викладачі та журналісти, працівники музеїв і музичних видавництв, композитори, виконавці, співаки церковних хорів, музиканти, які грають джаз у туристичних круїзах… Де б не працювали учні Валерія Подвали, в якій би країні не перебували, всюди вони продовжують справу видатного Майстра – несуть добро та відкривають людям чудовий світ музики.