Ревуцький Лев Миколайович :: Критика

Валентина Кузик (музикознавець, дослідник творчості Л.М.Ревуцького):
       
       “Лев Миколайович Ревуцький був одним із найбільш творчо потужних митців України ХХ ст. Попри всі складності політичної ситуації, він полишив нам у спадок прекрасну музику, сповнену високої духовності, досконалої художньої майстерності та глибоко-національного звучання. З іменем Ревуцького пов’язана ціла епоха розвитку української музики, створення ним власної композиторської школи, формування національно-стильового напрямку в загальноєвропейській культурі, відповідного категоріям високої духовності й професіоналізму. Пік творчого злету Майстра в 1920-1930-ті роки став новаторським етапом в еволюції української академічної музики, попри всі ідеологічні настанови, що гальмували тогочасні творчі процеси не тільки в царині музики, але й літератури, театру, кінематографа, живопису. Його ім’я по праву належить до грона митців, які першими сміливо торували нові шляхи в добу славнозвісного Українського відродження XX століття»”.
       
       Одним з визначних творів Л.Ревуцького є Концерт № 2 (фа мажор) для фортепіано з оркестром, який можна розглядати, як своєрідний підсумок усього фортепіанного доробку композитора. Історія твору досить драматична. Ревуцький розпочав роботу над Концертом ще у 1928 році, закінчив - у 1934 році. Перше виконання Концерту викликало у слухачів захоплення від новаторської музики. А от у колі колег по Спілці композиторів не всі належно оцінили новий опус Левка Ревуцького. Знайшлося багато охочих виступити з різкою критикою та звинуваченнями у «формалізмі» та схилянні перед Заходом (зрозуміло, ідеологічно ворожим). Далі гірше: у роки війни, коли композитор перебував в евакуації, оригінал партитури Другого концерту, який зберігався у бібліотеці Радіоомітету, у 1944 році згорів під час прямого попадання німецької авіабомби на Дарницький залізничний вузол. Саме там стояв спецвагон, котрий щойно привіз до Києва з Уфи документи Радіокомітету. Ревуцький вирішив поновити партитуру, орієнтуючись на чотириручний клавір і частково зацілілі фрагменти оркестрових голосів. В результаті з’явилася нова редакція твору, де істотних змін зазнала оркестрова складова. На цю працю пішло – ні багато, ні мало – сім років: 1957–1964. У роботі над другою редакцією активну участь брали відомий піаніст Олександр Олександров та видатний диригент, тонкий знавець оркестру Веніамін Тольба. Ця друга авторська редакція була відома серед піаністів. А нещодавно знайшлася авторська партитура 1934 року, яку вважали загубленою назавжди. З'ясувалося, що композитор у свій час передав один екземпляр партитури Концерту колезі по консерваторії, професору з вокалу Ернсту Бергу. Ернст Берг у 1935–1937 роках викладав у Київській консерваторії, і родини Бергів та Ревуцьких приятелювали. А коли Берги вирішили покинути країну, Ревуцький віддав їм партитуру на випадок, що може хтось з музикантів у Європі зацікавиться твором та виконає його. У повоєнні часи Левко Ревуцький не наважився повідомити про існування за кордоном ще одного авторського варіанта партитури. Адже невідомо, чим це могло закінчитися і для нього, і для його родини (особливо після жорстокого вбивства брата – вченого-фольклориста й лисенкознавця Дмитра Ревуцького). Лише нещодавно авторська партитура 1934 року (перша редакція) Концерту фа мажор повернулася до України. Її привіз відомий піаніст Олександр Ваулін, який вже більше двадцяти років живе й працює у Данії. Його поєднує давня дружба з понад 80-річним композитором і піаністом Іллею Бергом, сином того самого колишнього професора Київської консерваторії, який перевіз на Захід партитуру Л.Ревуцького.
       Навіть попереднє знайомство з пожовклими сторінками (180 сторінок нотного тексту), які вже 70 років зберігають руку автора, засвідчує, що перша й друга редакції вельми різняться. Цей безцінний раритет української музичної спадщини передали до Національної музичної академії ім. П.Чайковського. Сподіваємося, що Концерт фа мажор Ревуцького у першій, авторській редакції, дуже скоро увійде в репертуар українських піаністів.