Ведель Артем Лук'янович :: Біографія

Ведель Артемій Лук'янович - український композитор, диригент, співак, скрипаль. Народився приблизно у 1767 р. (Київ). Дата смерті - 14 липня 1808 р. (Київ).
       
       Портретів Веделя не існує, але його сучасники залишили словесний образ митця:
       «Вродливий, із чудовими променистими очима, що палають особливим вогнем великого душевного благородства й натхнення. Він мав ніжний голос і спокійну вдачу, задумливе обличчя і надзвичайну тактовність» (В. Зубковський).
       «Ведель був поставний вродливий юнак, з очима, що випромінювали світло. Тихий, лагідний, привітний» (В. Аскоченський).
       Композитор жив в епоху складних і трагічних історичних перетворень: на престолі Російської імперії була цариця Катерина II, а потім Павло I. В цей період українські землі, як і українська церква, втратили права автономії, було ліквідовано гетьманство (1764 р.) і зруйновано Запорізьку Січ (1775 р.). І на фоні цих потрясінь драматичною складалася доля неординарної особистості Артемія Веделя. Як пізніше написав інший відомий композитор та хоровий диригент Олександр Кошиць: “Вогняним метеором промайнув над Україною талант Веделя, залишивши загадку психологам та таємниці біографам”.
       Прізвищем Ведель композитор підписував свої листи, воно фігурує і в його військових документах. Але батьки мали прізвище Ведельські. Артемій народився в сім'ї киян - Олени Григорівни та Лук'яна Власовича Ведельських. Батько був художником-різьб'ярем іконостасів. Про рік народження Веделя нам залишається лише здогадуватися з деяких історичних натяків. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі, на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Артем змалку співав в архієрейському хорі. Вже у 9 років його віддали на навчання до Києво-Могилянської Академії, де він отримав чудову гуманітарну освіту, в тому числі й музичну. Ведель добре співав, грав на скрипці, виконував в оркестрі головні партії, а його тенор був справжньою прикрасою Академічного хору. Пізніше Ведель сам очолив хор Академії і підняв цей хор на високий професійний рівень. У 1788 році митрополит Київський і Галицький, покровитель Києво-Могилянської Академії С.Миславський, побачивши талант молодого музиканта, відрядив А.Веделя та ще кількох хористів до Москви. Там Ведель став капельмейстером хору та оркестру в губернському будинку. Вже тоді талант Веделя був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Під час п'ятирічного перебування у Москві композитор мав можливість ознайомитися з музичною культурою Росії та Західної Європи. До Києва він повернувся у 1792 році. Через деякий час Ведель очолив хор генерала А. Леванідова при штабі українського піхотного корпусу. Також він керував хором солдатських дітей. Леванідов цінував й шанував талант Веделя, всіляко сприяв його діяльності та просував у військовій службі. В цей час Ведель активно працював, як композитор. Протягом двох років (1793-1795) він написав 6 концертів, а, можливо, ще й низку інших композицій, які не увійшли до відомого автографа.
       Навесні 1796 р. генерала Леванідова призначили генерал-губернатором Харківського намісництва. Леванідов їде до Харкова, з ним переїжджає і Артемій Ведель. У Харкові Ведель організував новий намісницький хор та оркестр, викладав спів та музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. В особі Андрія Яковича Леванідова Ведель мав справжнього захисника та покровителя. У цей час Ведель пише концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мій» та інші. Названо лише датовані твори, але, можливо, саме в цей час написано й інші твори, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя». Це був щасливий період у житті та творчості Веделя. Його популярність, як співака та диригента, росла. Його концерти вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. Проте композитор ніколи не пишався своїм винятковим талантом. Власне, й не вважав його своїм, називаючи всі людські здобутки та здібності Божим багатством, довіреним задля примноження, задля служіння ближнім. «І, якщо дар отримали, – пише Ведель у листі до Турчанинова, – маємо дар іншим давати, аби не стати невдячним рабом, що заховав свій талант у землю. Інакше на нас чекає небезпека вічного покарання, а з цього випливає, що ми ще більше зобов’язані вдячністю тому, хто приймає, ніж тому, хто дає».
       На жаль, цей щасливий період життя у Харкові був недовгим. Після смерті цариці Катерини II (1796 р.) на престол зійшов її син Павло I. В країні багато що змінюється. Генерала Леванідова звільняють зі служби, і він покидає Харків. А Ведель втрачає покровителя і деякий час перебуває у духовній депресії. Особливим потрясінням для композитора став декрет царя Павла I (1797 р.) у справі церковної музики. За цим указом музична культура зазнала значних утисків: повсюдно скорочувалися штати хорів та їх забезпечення, у церквах забороняли співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосувалися служби. Заборонялися поширені в Україні канти й колядки – те, що органічно увійшло і зрослося з нашим національним богослужінням. Розтрощену імператрицею Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на славу України, ставали неугодними та небезпечними. Культурно-мистецьке життя Харкова поступово занепадало. Було ліквідовано театр, губернський хор, хори у військових частинах та симфонічні оркестри. Виконання творів Веделя у церквах також було заборонено. І хоч наступник Леванідова, генерал Тєплов, прихильно ставився до Веделя, влітку 1798 року композитор пішов у відставку, роздав усе своє майно (разом з бібліотекою та нотами) і повернувся до Києва, у батьківський дім. В музиці його двох хорових концертів, написаних в цей час, відчувається стан тривоги, передчуття чогось страшного, трагічного. Мабуть все, що руйнувало його принципи моральної чистоти, заважало життєвій реалізації, викликало у нього розчарування і часто приводило до психологічних зламів. "Я цілком невлаштований у моїй долі. Я не знаю, що мені робити, здається, що Бог мене залишив...", - писав Ведель своєму учню П.Турчанінову.
        На початку 1799 року Артемій Ведель став послушником Києво-Печерської Лаври. Він бездоганно виконував послух читця на кліросі та писав музику. Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи. Невідомо, де насправді було знайдено «Службу..» – в Києво-Могилянській Академії чи в Лаврі; невідомо, залишав Ведель Лавру чи може його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення відповідальності за послушника, але митрополит та архімандрит Києво-Печерської Лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав його київському коменданту Вігелю під варту. За документами формально Веделя ніхто не арештовував. Немає ані акту звинувачення, ані протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішувалася його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” у лікарню, Київський губернатор просив на це дозволу у Малоросійського губернатора Беклєшева, який радив направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляв відповідний документ на санкцію цареві».
       Поки в Петербурзі вирішували справу Веделя, він тяжко захворів і був близьким до смерті, тому його віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження від генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повєлєть соізволіл, буде он, Ведель, взять от отца, отослать в дом сумасшедших в Кієвє і держать без випуску», із забороною давати йому папір, перо і чорнило. Перебуваючи в оточенні інвалідів та божевільних, втративши змогу писати музику, композитор впадає у ще більшу психічну депресію. Учень Веделя Турчанінов звертає увагу на один епізод. Під час відвідин Веделя у березні 1801 р. композитор закричав: "Ура, Олександер на престолі!". Це викликало метушню, адже нікому ще не було відомо, що 23 березня 1801 р. було вбито царя Павла та поставлено царем Олександра. Турчанінов бачив у Веделі ясновидця, знаючи, наскільки праведним та богослухняним він був. Зміна на престолі не принесла полегшення Веделеві. Наступник імператора на справі Веделя 15 травня 1802 року написав: "…оставить в нынешнем полонении".
       У божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Там він опинився серед друзів і, за свідченням архімандрита Методія (Піснячевського), здивував усіх присутніх тихою передсмертною бесідою про те, що ми маємо бути «лагідними, смиренними, благочестивими й особливо щедрими у любові до ближніх». Прийнявши Таїнства Сповіді й Причастя, праведник тихо відійшов у вічність під час молитви, стоячи на колінах.
       
        Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі в Києві. Нині воно повністю зруйновано, сліди могили Веделя втрачено. Сучасний скульптор Михайло Грицюк створив скульптуру А.Веделя та мріяв встановити пам’ятник на горі Щекавиця, де було поховано композитора. Але дозвіл на це скульптор так й не отримав. На сайті ви бачите фото скульптури, на якій зображено музиканта. Цей образ - художня фантазія М.Грицюка, а не реальний портрет Веделя. Сьогодні ця скульптура є власністю сім’ї Грицюків. Можливо настане час, коли на високій київській горі, під відкритим небом буде поставлено пам'ятник великому композитору 18 ст. Артемію Веделю.