Барвінський Василь Олександрович :: Біографія

Особливе місце в історії української музичної культури належить Василеві Барвінському - видатному українському музиканту ХХ століття.
       Композитор, педагог, диригент, відомий концертуючий піаніст, музичний критик, доктор мистецтвознавства (1940), почесний доктор Українського університету у Празі (1938), активний громадський діяч... трагедія його життя полягала в тому, що у 1948 році, за сфальсифікованою більшовицьким режимом справою, він був репресований! 10 років (1948-1958) композитор провів у неволі в Мордовських таборах. Тому ім'я Василя Барвінського тривалий час несправедливо замовчувалося, мистецький доробок вилучався з навчально-виховного процесу, а окремі твори (передусім рукописи) були знищені. І хоча 21 березня 1964 року композитора було офіційно реабілітовано (посмертно), однак його твори, за невеликим винятком, ще деякий час практично не видавалися. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття ім'я композитора повернулося в історію української музики.
       
        Василь Барвінський народився 20 лютого 1888 року у Тернополі. Батько майбутнього композитора Олександр Барвінський був діячем освіти, який впроваджував українську мову в середні та початкові школи Галичини, видавав підручники з історії, літератури, українську періодику. Як посол австрійського парламенту, Олександр Барвінський захищав національні інтереси українців Галичини. Мати композитора, Євгенія, була вчителькою музики, керувала хором тернопільського товариства "Боян". Згодом, сім'я переїхала до Львова, і Василь вчився грі на фортепіано у відомого педагога Вілєма Курца.
       У 1907 році В.Барвінський продовжив навчання у Празі (у консерваторії та Карловому університеті). Композицію він опановує у Вітезслава Новака. В цей час Барвінський активно концертує в Чехії та дає приватні уроки гри на фортепіано. У Празі він знайомиться з Наталкою Пулюй (дочкою відомого вченого-фізика, винахідника та громадського діяча Івана Пулюя). У 1915 році вони одружуються й повертаються до Львова. У 20-х роках В.Барвінський виїжджав у творче турне із співаком Романом Любинецьким до Чехословаччини, виступав із співаками Олександрою Любич-Парахоняк, Модестом Менцінським, віолончелістом Богданом Бережницьким та скрипалем Євгеном Перфецьким.
       24 роки Барвінський працював у Львові директором Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка, а відтак, у 1939-41 та 1944-48 роках він керував Львівською консерваторією. Там він викладав теоретичні предмети, фортепіано, гармонію. Саме Барвінський у 1944 році запросив на роботу до Львівської консерваторії славнозвісну співачку Соломію Крушельницьку та запропонував їй очолити кафедру сольного співу.
       Крім композиторської, виконавської та педагогічної роботи, В.Барвінський розвиває публіцистичну й наукову діяльність — друкується у газетах, часописах, енциклопедіях. З під його пера виходить низка статей та рецензій, присвячених українській музичній культурі: "Огляд Історії української музики"(1937), "Нова доба української музики" в "Українській загальній енциклопедії" (1937). Є також статті про творчість М.Лисенка, В.Косенка, Б.Бартока, М.Равеля та інших музикантів, надруковані у часописі "Українська музика" (1937-1939).
        На посаді директора Львівської консерваторії Барвінський працює до 1948 р. У 1948 році, за наклепом, його разом із дружиною було арештовано та засуджено на 10 років ув'язнення у Мордовських таборах. Тоді майже всі твори композитора були спалені на подвір'ї консерваторії. Він став композитором “без нот”. 10 років таборів підірвали здоров’я Барвінського, але не зламали його дух, не поселили в його серці ненависті й озлоблення. Після повернення із заслання (1958) Барвінському було заборонено не лише займатися педагогічною роботою, а й навіть заходити до приміщення консерваторії… Композитор намагався з пам'яті поновити деякі п'єси, але часу не вистачило: 9 червня 1963 року Барвінський відійшов у засвіти. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
        У 1964 році, його було реабілітовано (посмертно) - Верховний Суд СРСР скасував вирок Барвінському "за відсутністю складу злочину". Але тільки наприкінці 80-х років минулого століття ім'я композитора повернулося в музичну історії України: 1988 рік - з нагоди 100-річчя В.Барвінського в газеті "Культура і життя" було опубліковано статтю про нього. Через музичний журнал, що видавався у Москві, про Василя Барвінського дізнався увесь музичний світ. Було організовано і ювілейний концерт з його творів. Правда завжди перемагає, і у випадку В. Барвінського ця Божа справедливість межує з чудом. З його композиторської спадщини, принаймні дві третини було втрачено, як йому самому здавалося, безповоротно. Барвінський незадовго до смерті відновив з пам'яті тільки "Секстет". Але поступово, з різних сторін, почали надходити збережені людьми копії рукописів. Мабуть, найбільший внесок зробила діаспора. Кілька фортепіанних творів - соната, варіації прийшли з Канади, з архіву славної піаністки Любки Колесси. Дуже інтенсивно науковим опрацюванням бібліографії композитора та пошуками його рукописів займався у США музикознавець Роман Савицький, син піаніста, який виконував у 1938 році фортепіанний концерт В. Барвінського. Цей твір належить до перших українських зразків у цьому жанрі, отже, є безцінним. Упродовж десятка років його даремно шукали в Україні і поза її межами - в Америці, Канаді, у Франції. І ось 9 червня, 1993 року, точно у тридцяту річницю смерті композитора, Роман Савицький отримав повідомлення з далекої Агргентини, з Буенос-Айреса, що твір знайшовся!
        Своїм життям, силою духу, шляхетністю Василь Барвінський забезпечив собі місце серед Великих Українців, яких має знати кожен. Сьогодні все частіше звучить музика В.Барвінського з концертної естради. У 1990 році світ побачила перша ґрунтовна монографія про композитора, написана доктором мистецтвознавства, професором С.Павлишин.
       Нині майже всі твори композитора повернуті до життя, опубліковані ноти та СD записи. Також перевидано знайдений Концерт для фортепіано з оркестром (фа мінор), який, після тривалої перерви, виконала народна артистка України, професор Національної Львівської консерваторії Марія Крушельницька.
        Іменем Василя Барвінського названо вулиці, музичні заклади. У Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі проводяться піаністичні конкурси, присвячені В.Барвінському, а в Дрогобичі створено Науково-культурологічне товариство ім. Василя Барвінського, основним завданням якого є вивчення й популяризація творчості галицького митця, який усе своє життя присвятив служінню українській музичній культурі.