Вербицький Михайло Михайлович :: Біографія

2015 року українці відзначили 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького. Він увійшов в історію України, як автор пісні «Ще не вмерла Україна” (на вірші П.Чубинського), яка стала Державним гімном України.
       
       Михайло Вербицький народився 4 березня, 1815 року, у селі Явірник Руський (Галичина), в родині греко-католицького священика. Михайлові було лише 10 років, коли помер його батько. З того часу ним та його молодшим братом опікувався далекий родич, перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви. У 1828 році владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом й музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Вже на Великдень 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, і Вербицький виступив, як соліст. Побачивши талант Михайла, Іван Снігурський запросив з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Михайло отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Безперечно, важливе значення для формування Вербицького, як музиканта, мав репертуар хору, який складався з творів віденських класиків - Й.Гайдна та В.А.Моцарта, а також композиторів "золотої доби" української музики - Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України та, зокрема, на світогляд Вербицького. Він називав Бортнянського “українським Моцартом”.
       Музичну освіту Михайло Вербицький продовжив у дяківській школі в Перемишлі (офіційна назва школи — Дяко-Учительський інститут). Маючи гарний голос, він співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя.
       1833 р. Михайло вступає до львівської духовної семінарії, де продовжує серйозно займатися музикою. В цей період він опановує гітару, яка стала його улюбленим інструментом. Згодом він написав підручник для навчання гри на гітарі ("Поученіє Хітари"), який став першим подібним посібником в Україні і зберігся до наших днів. А п’єси, написані Вербицьким для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні.
       У 1847 році Михайло Вербицький звертається до релігійної музики і пише повну Літургію для мішаного хору, яка й сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції.
       Коли наприкінці сорокових років 19 століття налагоджується активне театральне життя, Вербицький починає писати музику до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами, як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у виставу яскравий емоційний елемент та наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Вербицький написав музику до 20 вистав, зокрема -"Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" та інші.
       По закінченні семінарії Вербицький став священиком і у 1852 році одержав парафію в селі Млинах Яворівського повіту. Там він служив Богові і людям до кінця свого життя. Вербицький помер 7 грудня, 1870 р. в тому ж селі Млини (нині — це польське село, за вісім кілометрів від українського кордону), де прожив свої останні п’ятнадцять років. Саме у Млинах він написав мелодію пісні, яка стала символом нашої боротьби за незалежність. І нині, з цією мелодією на устах, українські патріоти віддають своє життя за наше майбутнє.
        Ім'ям Михайла Вербицького названо музичну школу №2 у Тернополі, а також Яворівську музичну школу та вулиці у Львові та Яворові.
       
       (У статті використані матеріали Миколи Герети з сайту “Наша парафія”).