Білаш Олександр Іванович :: Біографія

Якби Олександр Білаш написав лише одну пісню - “Два кольори”, то цього було б достатньо, щоб її автор став відомим та популярним. Ця пісня - справжня музична перлина, яка з'явилася на українському пісенному олімпі у другій половині 20 ст. Але Білаш написав не одну, а більше двохсот пісень, і це - вже велике перлинне намисто, яке є надбанням усієї української музичної культури.
       
       Народний артист СРСР, лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка, композитор Олександр Білаш народився 6 березня 1931 року у містечку Градизьк, що на Полтавщині. Олександр Білаш був талановитим з дитинства, і свій шлях в музиці починав, як справжній народний музикант: грав, за власними словами, “не по нотах, а по весіллях” – спочатку на саморобній гармошці “на два баси і вісім голосів”, згодом на акордеоні, а потім вже на баяні. Він грав “по слуху”, як десятки поколінь народних виконавців-самоуків. Неймовірно, але до Полтавського музичного училища Олександра не взяли, бо, як сказали у приймальній комісії, «у абітурієнта немає слуху»! Та це не завадило юнакові незабаром вступити до Житомирського музичного училища імені В.Косенка, де Олександр навчався по класу баяна (1948 — 1952). Потім Білаш склав іспити до Київської державної консерваторії імені П.Чайковського (клас композиції М.Вілінського). Безцінним для юнака було спілкування з відомими метрами, які на той час викладали у консерваторії: М.Дремлюга (викладав аналіз музичних форм), К.Данькевич (інструментовка), Г.Жуковський (читання партитур), А.Свєчников (поліфонія), М.Вілінський (композиція). Також своїм вчителем Білаш вважав Платона Майбороду, з яким він товаришував усе життя. Цілком можливо, що саме творча вдача автора славетної “Пісні про рушник” (П.Майбороди, на вірші А.Малишка) багато в чому визначила майбутній пісенний характер музи О.Білаша.
       Ще у студентські роки Олександр Білаш познайомився з молодою співачкою Ларисою Остапенко. Згодом вони одружилися і щасливо прожили разом майже 48 років. В них народилися дві дочки. Народна артистка України Лариса Іванівна Остапенко була для Олександра Білаша першим слухачем його творів, і першим суворим критиком, і першою виконавицею багатьох його пісень.
       З 1950 по 1961 рік Білаш працював викладачем теорії музики у Київському педагогічному інституті. 18 років свого життя (з 1976 по 1994) О.Білаш присвятив громадській діяльності на посту Голови правління Київської міської організації Спілки композиторів України.
       У творчому доробку Білаша - більше 200 пісень. Він завжди дуже прискіпливо відбирав поетичні тексти. Серед співавторів-поетів Білаша були А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших авторів, як відомих, так й маловідомих, професіоналів та аматорів. “Для мене в поезії немає авторитетів, - казав композитор,- я пишу пісні на хороші слова, і для мене не має значення, хто їх автор”. Багато пісень написано на тексти класиків - Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, О.Олеся, А.Фета, С.Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Він — автор десяти поетичних збірок.
       
       “В мелодії нота, як буква у слові.
        Мелодія в пісні, як слово в рядку.
        А пісня алмазом виблискує в мові,
        А мова у музиці – травнем в садку”.
       
       Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо Олександра Білаша. Членом Національної Спілки письменників Олександр Білаш став у 2000 році, за три роки до смерті, коли світ побачила його восьма поетична збірка.
       Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя, отримавши “всесоюзне” визнання (цілий ряд почесних премій та відзнак). Але найголовніше — це його всенародне визнання та справжня популярність.
       Він пішов з життя 6 травня 2003 року. У 2013 році у Києві на фасаді будинку, де жив композитор (вулиця Пушкинська, 8), відкрито меморіальну дошку. Його іменем названо гімназію у рідному селищі Градизьк. 2004 року у цій гімназії створено літературно-меморіальний музей Олександра Білаша, де експонуються предмети його музичної та літературної спадщини, які мають історичну і художню цінність. Незадовго до смерті, Олександр Білаш започаткував у рідному селі Градизьку мистецький фестиваль “Пісенні джерела”. Фестиваль живе й нині, він проводиться щороку, його організацією та фондом імені О.Білаша опікується молодша дочка композитора Леся Олександрівна Білаш – редактор та ведуча Національного радіо України. Старша дочка Оксана викладає фортепіано в КССМШ імені М.Лисенка.
       “В його серці завжди була рідна земля, на якій він народився, виріс і гордо, як орел, високо злетів на крилах рідної пісні й свого таланту, піднявшись над буденщиною і сірістю”, - написала у спогадах дружина композитора Лариса Остапенко.