Білаш Олександр Іванович :: Критика

Олександр Іванович Білаш не любив, коли його називали піснетворцем. „Це слово навіть дратувало його, неначебто обмежуючи рамки творчого доробку, - написала про Білаша його дружина, співачка Лариса Остапенко. - Він хотів довести собі та людям, що пісня, як популярний жанр, нехай буде, але ж цікаво випробувати себе й в інших жанрах. І він писав. Писав симфонічні полотна, опери, оперети, моноопери, кантати, ораторії, фортепіанні концерти, хори, балади, романси, музику до театральних вистав та багатьох кінофільмів". (Стаття “Два кольори”. Журнал ”Музика”, 2011 р.)
       І все ж таки саме пісні увійшли в золоту скарбницю української музики. «Два кольори”, “Ясени”, “Сніг на зеленому листі”, “Цвітуть осінні тихі небеса” та ще понад дві сотні пісень, в кожній з яких живе українська душа, співоча родина та вся Україна.
       Своїм “пісенним” вчителем Олександр Білаш вважав Платона Майбороду, з яким він товаришував усе життя. Як ви знаєте, перу Платона Майбороди належить “Пісня про рушник” (на вірші А.Малишка), яка вже давно стала музичним символом України. Цілком можливо, що саме творча вдача автора славетної “Пісні про рушник” (П.Майбороди) багато в чому визначила майбутній пісенний характер музи Олександра Білаша. І не дивно, що пісня Білаша “Два кольори” (на вірші Д.Павличка) згодом встала в один ряд з майбородівським ”Рушником”. Рушник, що стелеться, мов життєвий шлях, червоне й чорне “мамине шиття” – ці вічні образи, що навіки закріпилися у національній свідомості, присутні в текстах обох творів.
       Відомо, як довго та прискіпливо композитор шукав поетів, чиї вірші викликали б до життя новий пісенний шедевр. Його співавторами були поети А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших авторів, як відомих, так й маловідомих, професіоналів та аматорів. “Для мене в поезії немає авторитетів, - казав композитор, - я пишу пісні на хороші слова і для мене не має значення, хто їх автор”. Багато пісень Білаш написав на тексти класиків - Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, О.Олеся, А.Фета, С.Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Ось його поетичні рядки:
       
       „Я музику й поезію однаково люблю.
       Хоч кажуть двох любити небезпечно
       І аморально це вважають, і не гречно,
       Та я нічого вже з собою не зроблю –
       Однаковісінько обох люблю”.
       
       Дружина композитора, відома співачка, народна артистка України Лариса Остапенко у своїх спогадах так писала про поетичний дар Олександра Івановича: „Музика і поезія – дві музи, які манили і не відпускали Олександра від себе. Дуже довго він не наважувався зізнатися, що віршує, а тим більше - прочитати свої вірші друзям-поетам, уже визнаним на той час. Він писав і ховав до шухляди письмового столу. Але якось, під настрій, прочитав кілька віршів мені, потім друзям, потім по черзі кожному з поетів – творчих побратимів, спостерігаючи за їхньою реакцією. А вони не могли зрозуміти, чому він, знаний композитор, не маючи літературної освіти, пише свої дилетанські вірші, втручаючись в їхню, так би мовити царину. Та коли Андрій Малишко після прочитаного сказав: „А ви пишіть, Сашко, не бійтесь, пишіть”, - Олександр відчув підтримку майстра та заспокоївся.(...) Згодом благословилася перша збірочка, а там, дивись, друга, третя, (всього дев’ять) – маленькі, тоненькі... Він називав їх ніжно „ молитовничками”. Чекав кожну з нетерпінням і хвилюванням. Так і жив між двомя вогнями, згораючи і у слові, і в мелодіях. Пісні він не полишав до останнього дня. Вони дали йому популярність, полюбилися людям, облетівши світ, повернулись на Батьківщину, щоб залишитися тут назавжди і зігрівати людські серця високими порухами душі композитора і його непересічного таланту”. (Стаття “Два кольори”. Журнал ”Музика”, 2011 р.)
       
       “Коли мене вже розпинають звуки,
       Коли від них аж стогне голова,
       Від розпачу тоді здіймаю руки -
       Прошу, щоб врятувать прийшли слова”.
       
       О.Білаш багато працював і в інших жанрах. Вже будучи випускником консерваторії, мав у композиторському доробку кілька симфонічних творів (Симфонічна поема "Павло Корчагін", "Скерцо", "Весняна сюїта" та балетна сюїта "Буратіно").
       Олександр Білаш також написав кілька опер: “Гайдамаки” за поемою Тараса Шевченка (1965, лібрето В.Шевчука) та “Прапороносці” за романом Олеся Гончара (1985, лібрето Б. Олійника), опера-балет “Буратіно” (1988) та оперета “Чиста криниця” (1976). За словами дослідників і сучасників, те “старе-нове”, що вніс О.Білаш в оперу, – це природній, невимушений, не вичавлений пресом радянських “постанов” мелодизм, що складав фундамент творчого стилю композитора. Особливий інтерес становлять два зразки жанру моноопери: “Балада війни” (на тексти І.Драча, 1971) та “Сповідь білого тюльпана” (за повістю Ч.Айтматова, 1999). Ще одним крупним твором О.Білаша є ораторія “Вишневий вітер” на слова І.Драча “На смерть поета”, присвячена Т. Шевченку (1989). Ця монументальна композиція у семи частинах призначена для читця, трьох солістів, хору та великого симфонічного оркестру. До вокально-симфонічних творів композитора також належать кантати “Надвечірні дзвони” (“Голод-33″) на тексти В.Бровченка (1993) та “Поклони” на вірші І.Франка (1994). Інструментальними творами яскравого концертного спрямування є Вокаліз для мецо-сопрано та симфонічного оркестру (1965) та два фортепіанні концерти (1978, 1983).
       У творчості Білаша не можна оминути й чудові зразки дитячої музики. По-перше, це - фортепіанний цикл з дев’яти п’єс “Тетянчин альбом” (2000 р.), який композитор присвятив онучці. А також два пісенні цикли: “Алфавітні усмішки” та “Пшениченька”. А ще програмні твори на сюжет улюбленої дитячої казки “Буратіно”: балетна та симфонічна сюїти і мюзикл.
       Особливу увагу О.Білаш приділяв кіномузиці. Він створив музику до 20 кінострічок, серед яких - “Катя-Катюша”, “Роман і Франческа”, “Сейм виходить з берегів”, “Сон”, “Бур’ян”, “Легендарний Севастополь”, “Дума про місто”, “Небезпечна гастроль”, “Вир” та інші. Навряд чи хтось зараз може пригадати фільм “Роман і Франческа”. Але пісня Олександра Білаша “Впали роси на покоси” з цього фільму, живе й досі. Так часто бувало, що пісні та мелодії Білаша виходили за рамки фільмів і опер й продовжували жити на естраді самостійно. І хоч композитор протестував, коли його називали піснетворцем, але в історію української музики Олександр Іванович Білаш увійшов, перш за все, як композитор-пісняр.